День вишиванки. Що означають її символи

16 травня в Україні відзначають День вишиванки. Усе почалося зі студентської акції у Чернівцях близько 20 років тому, а потім перетворилося на загальнонаціональне свято.

Після початку повномасштабної війни українці стали більше цікавитися історією взагалі й історією одягу зокрема.

За останні роки вишитий одяг став частиною повсякденного образу багатьох – від політиків, блогерів, до школярів і студентів.

Ринок стилізованих вишиванок в Україні набув небачених до цього масштабів. З етнообразами експериментував, мабуть, кожен український бренд.

Та чи добре ми знаємо, що таке вишиванка? Чи є різниця між вишиванками та вишитими сорочками, яке значення мають елементи вишивки і що не можна робити з вишиванками?

Вишиванка чи вишита сорочка

Ми звикли до поширеного вжитку слова вишиванка. Проте науковці та дослідники, які збирають старовинні зразки одягу для музеїв, знають, що їх називають вишитими сорочками.

Саме слова “вишита сорочка” використовують на позначення історичного елементу одягу.

А от слово “вишиванка” більшість словників кінця ХІХ — початку ХХ ст. використовують для опису процесу вишивання і для позначення декоративних речей з вишивкою.

Коли ми кажемо “вишиванка”, то уявляємо сорочку чи блузку завдовжки до пояса, з пишними рукавами і вишивкою на них. Вишиванка може бути і самостійним одягом, і поєднуватися з чимось.

Вишита ж сорочка була буквально сорочкою, натільною білизною, іншої білизни при цьому не було. Вона є частиною комплексу народного вбрання, основною і найпершою, але лише частиною.

Одяг у цьому комплексі нашаровується. На вишиту сорочку одягають багато інших елементів – плахти, спідниці, штани. При цьому сорочку видно на рукавах, на шиї, на подолі у жінок.

Люди, які вперше бачать таку старовинну вишиту сорочку часто її плутають з нічними сорочками чи сукнями, адже вони набагато довші за вишиванки.

Вишиті сорочки ніколи не носили без спідниць, плахт, штанів. Більше того, раніше це вважали б вульгарним.

Що таке вишивка

Дискусії точаться навколо теми, яке значення мають вишиті елементи на одязі.

Та чи були в старовинних сорочках і вишивці ці значення?

Ми не знаємо. Такі дані просто не збереглися. Можна зустріти багато публікацій в мережі, де різним елементам вишивки надають різного значення, наприклад: дубове листя – це символ мужності і чоловічої сили, коло – це символ сонця.

Проте етнологи, які досліджують традиційний українських одяг, піддають сумніву такі теорії. Дубове листя можна побачити і на жіночих вишитих сорочках. А знайти першоджерела таких “шифрувань” майже неможливо.

Наші бабусі могли вишивати дубове листя, бо це їм просто сподобалось. Могли вишити літерами своє ім’я.

Матеріалів, де є хоча б назви елементів вишивки, не так багато. Один з них — альбом священника Юхима Сіцінського 1929 року з зібраними шматочками вишивки і назвами — “хмелики”, “гречка”, “кавунці, “криві штани”.

Сучасні стилізації вишивки

Світ змінюється і мода також. Британський історик Ерик Гобсбаум ввів термін “винайдення традиції”, що означає створення традицій, переформатування і видавання за сталі практики.

Він каже, що деякі традиції з'являються повільно, інші — стрімко, і всі вони змінюються. Це стосується і вишивки. Адже цей традиційний атрибут селянського одягу постійно змінювався. Вишивка від селян через середовища української інтелігенції увійшла до національної спадщини.

Традиційні вишиті сорочки і одяг відрізнялися залежно від регіону, рівня добробуту людини, її професії, торгівлі у регіоні. На стародавній одяг теж впливала мода. Наприклад, червоно-чорна вишивка хрестиком трояндам та інших квітів стала одним з таких модних віянь ХІХ століття. І вона міцно вкорінилась.

Вишивка та етнічні мотиви у сучасному одязі стали нормою. Дизайнери все частіше звертаються до автентичного одягу, переймають крій, символи, шви і наслідують стилістику.

Наразі етноодяг створюють не лише через вишивку. Завдяки блогерам, які це популяризують, і майстрам, які це виготовляють, знову модними стали бісерні силянки, коралі і ткані пояси.

Що не варто робити зі старовинним одягом

Останнім часом в соцмережах стало популярним одягати старовинне українське вбрання. Іноді люди одягають автентичні сорочки, місце яким лише у музеях.

Багато дизайнерів взагалі ріжуть такі артефакти, а шматки поєднують з сучасним одягом. Цього робити не можна: старовинні сорочки мають мистецьку, етнографічну, історичну цінність.

Коли таку річ ріжуть, вона втрачає цінність і перетворюється просто на красивий шматок тканини, який проіснує один сезон і піде в небуття.

Іноді стилісти дають поради, як краще носити «вишиті сукні», які насправді є старовинними сорочками, придбаними на нелегальному ринку. Одягати старовинні вишиті сорочки не варто взагалі, щоб їх не знищити.

Їх не варто стилізувати ремінцями і носити без спідниці, адже по суті — це спідня білизна з минулого. І це аж ніяк не сукні, хай якими подібними до сукні вони можуть здаватися.

Фольклористка Ярина Сізик, яка консультує модні бренди, вважає, що в умовах війни, коли наша культурна спадщина і так під загрозою, ми маємо берегти кожну таку старовинну річ.

Автентичний український одяг, який довго зберігали за одних умов, при доторку до людського тіла може почати розсипатися, а контакт з косметикою може почати різні реакції всередині тканини.

Коли такі старовинні речі одягають, волокна тканини зношуються, одяг псується.

Декілька років тому виник рух «Я не ношу автентику», учасники якого закликають не одягати оригінальні старовинні сорочки та інший одяг. Вони закликають зберігати історичну спадщину та створювати нові речі на основі традицій.

Для зберігання старовинного текстилю необхідні фондові сховища, де мають дотримуватися певних температур та вологості.

Щоб і зберегти автентичний одяг, і мати можливість носити справжнє національне вбрання, європейці, наприклад, роблять точні репліки такого одягу.

Така робота може тривати десятиліттями, коли детально відтворюють кожен елемент і сам процес створення одягу. Наприклад, за тими самим технологіями тчуть пояси, відшивають сорочки.

Відтворювати старовинні образи можна за допомогою вишиванок і блузок, реконструйованих за найкращими зразками і традиціями.

Кітч і шароварщина, що багато років панували в етнічній самопрезентації, поступово відходять, а стилізації стають більш якісні і беруть натхнення в автентичних зразках.

Джерело