Цієї неділі частина християн відзначатимуть одне з найголовніших свят у році — Великдень, яке має багато звичаїв, часто дохристиянського походження. Найпопулярнішими з них є традиція випікання паски та фарбування яєць. Чому ж ми щороку це робимо?

Легенди про Марію

У регіонах України були поширені різноманітні легенди, які розповідають, відколи почали фарбувати яйця до Великодня. Ось деякі з них.

Згідно з першою легендою, яка згадується у грецьких рукописах Х століття, Марія Магдалина прийшла до римського імператора Тиберія зі звісткою про воскресіння Христа й подала йому яйця в якості подарунка. Імператор не повірив, що Ісус воскрес, і промовив: «Скоріше це яйце стане червоним, ніж буде можливим воскресіння з мертвих». І тут у всіх на очах яйце почервоніло.

Ще одна легенда з Гуцульщини, записана Іваном Франком, оповідає, що коли Ісуса схопили, Марія хотіла вмовити Пілата відпустити його.

Вона цілу ніч робила писанки й крашанки, щоб зробити йому підношення. На ранок понесла їх у кошику Пілату, прохаючи, щоб він помилував її сина.

Проте Пілат відповів, що тепер все даремно, бо його вже вбили. Почувши це, Марія зомліла, а писанки покотилися по всьому світу.

На Поділлі, Харківщині й Закарпатті побутувала легенда, в якій один бідняк йшов до Єрусалима продавати яйця. Дорогою він зустрів Ісуса, який, падаючи, ніс свій хрест на Голгофу. Бідняк кинув все й побіг допомагати Христові. Довівши його до місця страти, він повернувся по торбу й побачив, що всі яйця в ній були пофарбовані.

На Полтавщині розповідали, що Діва Марія сама розписувала писанки, коли Ісус був ще малим, щоб потішити його цими іграшками.

Дослідники сходяться на думці, що християнська церква засвоїла значно давнішу традицію використання фарбованих яєць, адже величезна кількість міфів від Азії до Америки розповідає про народження світу чи появу перших істот із яйця.

Розфарбовані яйця задовго до приходу християнства використовували у весняних обрядах перси, єгиптяни, римляни, греки та інші європейські народи.

Наклейки і декупаж

Традиційно великодні яйця фарбували й розписували, видряпували чи накрапували на них малюнок, звідки й характерні назви — крашанки, писанки, дряпанки й крапанки.

Окрім цього, їх обмотували кольоровими нитками, а потім варили, щоб отримати незвичний орнамент, а також наклеювали паперові картинки. Тому традиція декупажу яєць або наклеювання на них наліпок не така й нова.

Звідки взялись кольори?

Щодо кольорів, то основним був червоний, бо асоціювався з кров'ю Ісуса Христа. Його отримували з хімічних барвників — фуксину — та з натуральних: лушпиння цибулі або червцю. Їхня інша назва — кошеніль. Це комахи, яких використовували для фарбування ниток і тканин у червоний; звідки пішла назва місяця червень.

Для жовтого кольору брали яблуневу кору або торішню траву свербель (свербило).

Щоб отримати сині крашанки, їх варили з пролісками або додавали бразолію — сандал. Окрім цього, крашанки фарбували й за допомогою сушених ягід чорної бузини й чорниці, кори з чорноклена, листя кропиви та різних приправ.

У темні (синій, чорний) кольори яйця фарбували для поминальних днів або якщо у сім'ї хтось помер протягом цього року. Інколи в таких випадках взагалі не фарбували крашанок.

Крашанки активно використовуються на великодніх поминках. До того ж, звичай битися яйцями, який всім нам так добре знайомий, у східних слов'ян часто відтворювався також на могилах предків.

Крашанки як захист

Першу крашанку зберігали як оберіг від пожежі. Вірили, що якщо перекинути її через вогонь, пожежа вщухне.

Шкаралупою свячених яєць підкурювали хвору людину чи тварину. Її давали курям, щоб краще неслися, і худобі, щоб була здорова.

Іван Франко писав, що в його рідному селі Нагуєвичі свячені яйця зберігають в теплому місці протягом кількох тижнів.

Більшість пропадає, але трапляються такі, що в шкаралупі висихають і «творять так зване скло». Цим «склом» лікують більма в худоби й людей: «треба тільки ножиком нашкребти того скла і цією мукою посипати око».

Великодні яйця та паски клали на вулики в пасіках; на Юрія гладили худобу, щоб була гладка й здорова; вмивалися водою з крашанками — на красу й багатство.

Під впливом Австро-Угорщини в Західній Україні прижився образ великоднього зайця, який приносить крашанки. Там побутувала гра, коли діти шукають яйця, сховані ним або півнем.

Чому печуть паски?

Другим головним атрибутом Великодня є паска. У християнстві вона символізує незриму присутність Ісуса.

Церковний хліб циліндричної форми, який випікається в церкві в переддень Великодня, називається артос («квасний хліб»). Випікання домашньої паски — це продовження цієї церковної традиції.

З іншого боку, безперечно, дохристиянська символіка, пов'язана з пробудженням весни, досі прослідковується в оформленні пасок.

Так, в Україні паски випікали здебільшого з пшеничного борошна й прикрашали виліпленими з тіста квітками, шишками, пташками й хрестами.

Паски намагалися пекти або в четвер, або в суботу. Проте на Слобожанщині раніше можна було почути, що і в Страсну п'ятницю їх пекти не гріх.

Надвечір замішували опару (здебільшого на молоці), а зранку додавали борошна та яєць. Інколи яйця теж готували з вечора: тоді вони давали жовтіший колір тісту.

У рецептах початку ХХ століття додають білий і жовтий імбир, а також настоянки на шафрані.

Процес приготування вважався сакральним. Нерідко господині виганяли всіх із хати, щоб ніхто не кричав під час замішування й підняття тіста.

Посадивши хліб у піч, жінки підстрибували, щоб паска була вищою, а також намагалися не сідати — щоб тісто не осіло. Інколи для того, щоб витягнути вдалу паску, доводилося розбирати піч.

Паски сприймали як проєкцію людини. Відомі ворожіння, коли по тому, як паска зійшла, пророкували життя родини. Казали, що якщо паска впала, то це символізувало сильну хворобу або смерть когось із сім'ї.

Крихти пасок закопували на городі, чи в полі для кращого врожаю або віддавали тваринам. Викидати їх, як і шкаралупи, було заборонено.

Великдень і зараз залишається одним із найголовніших традиційних свят. І, хоча, декому не подобаються експерименти з рецептами пасок, чи наклейками на яйця, таких змін боятися не варто — традиції змінювалися і осучаснювалися завжди, головне, щоб було розуміння самого свята.

Автор: Дар'я Анцибор
Фольклористка, кандидатка філологічних наук