Базар, ринок, ярмарок – слова, що означають дуже близькіпоняття чи явища, але мають різне мовне походження (БАЗАР – з перської черезтатарську, РИНОК та ЯРМАРОК – з німецької через польську) та різні конотації(«Хіба ж у нас ринок? У нас базар!»). Усе це – зайве свідчення того, що Україна віддавна стоїть на східно-західному культурному пограниччі.
Базар-ринок-торг-ярмарок – це і місце, і час, і процес, іподія, й рід занять, а отже – й суспільні групи, з ним пов'язані, і їхняпрофесійна (ділова) етика, й система цінностей, зрештою, їхня субкультура, яка, коли йдеться про групи й роди занять, важливі для нації в цілому, можевирішальним чином впливати на кшталт і зміст національної культури, як, скажімо, арабські базари й купецтво – на арабську культуру.
З огляду на все це, зосередимося на розгляді базару яксвоєрідної й важливої культурної практики українців. За М. Грушевським("Історія України-Русі", т.6, с.3), «торговля була життєвимнервом, першою підоймою економічного життя Подніпров'я в часах формуванняРуської держави.(...) Але упадок державного й економічного життя, трівоги йнебезпечності розігнали звідси давній боярсько-міщанський патриціат, багатихкапіталістів, купців… Зникли за ними артисти й ремісники. І коли відперехожих караванів лишалися в місцевої людності ріжні дорогі товари,… вонивражали стороннього чоловіка контрастом з бідною й невибагливою обстановою тогопізнійшого Києва, в середині XVІ ст.»
Однак поволеньки цю «нещасливу, ледь живу торгівлюоживлювано, гальванізовано системою торгів та ярмарків». Право напроведення ярмарку гарантувалося містові королівським привілеєм, два й більшеярмарки на рік були великою рідкістю й удачею. «Трудність комунікації, брак агентур, слабкий розвій місцевої торгівлі робили такі періодичні купецькіз'їзди неминуче необхідними». Тривали вони по тижневі й більше, збиралисотні купців, носили переважно оптовий та дрібнооптовий характер. Торгувалиголовно тканинами, прянощами, цукром, худобою. Часами на ярмарку збиралося до40 тис. волів та 20 тис. коней [там само, с. 97].
Ярмарки, як і вся торгівля, в ті часи підлягали доситьсуворій регламентації, діяли в системі обмежень та привілеїв. Привабливістьярмарків була, зокрема, в тому, що на час їхнього проведення діяли деякі пільги– зокрема, на львівських ярмарках дозволялося торгувати й русинам, чого взвичайні дні не вільно було [там само, с.96]. Як зауважує Грушевський, «втім характеристична прикмета тодішнього світогляду в порівнянні з теперішнім, що голосить право на труд для кожного і безграничне право економічної боротьби(себто вільну конкуренцію. – О. Гр.). Середньовічний економічний устрій змагавдо забезпечення спеціальних прав кождого стану, кождої кондиції чоловіка на тестановище, яке йому дають прирожденні й набуті права» [там само, с.109].
Нижчим щаблем тодішньої торговельної системи були містечковіта сільські щотижневі торги (власне те, що ми тепер називаємо«базарами»). Такий торг «обслужує місцеву потребу, особливолюдей маломожних… дає вибір предметів далеко слабший і бідніший. Заразом запровіантуєлюдність містечкову запасами поживи селянського господарства. Торг служитьзвичним атрибутом міського чи містечкового життя, становить його неминучупотребу. В принципі уважався він також привілегією… Але він виростав часто ісам собою, спонтанічно, силою потреби. Правительство часто толерувало такісамовольні торги» [там само, с.103].
Судячи з усього, сотні сільських та містечкових базарів наСхідній Україні виникали пізніше, в роки її інтенсивної колонізації, за такоюсамою схемою, більше того – опис Грушевськиим торгів XVІ століття можна майжецілком віднести й до «колгосних ринків радянської доби, що виникаливсупереч „генеральній лінії“, часто – саме „спонтанічно, силоюпотреби“, й теж — правда, лише до певної межі – толерувалися владою.
Площа-ринок та майдан-базар разом із церквою організуютьмістечковий та сільський простір, збирають довкола себе ошатні кам'яниці (наЗаході) чи різнобарвні ятки й рундуки (на Сході); базарні дні та ярмарковітижні впорядковують ритм провінційного життя. Базарування формує ринковівідносини й ділову етику, карбує господарчо-фінансовий словник українськоїмови, якій століттями не вільно було переступати поріг банків та зазирати добухгалтерських книг, але ж на базар вільно всякому!
Та все ж, твердить Грушевський, попри деяке пожвавлення, вXVІ cт. „міське життя падає, міська людність бідніє й підупадає. Натомістьзапотребовання в продуктах сільського господарства Західної Європи розтягаєпопит за ними на Схід, і… пришпорює хліборобську культуру наших земель...“[там само, с. 168-169]
Отже, торги та ярмарки, що повиникали в галицьких таволинських містах, йдуть услід за цією загальною рустикалізацією України йповолі перетворються на збільшені копії сільських чи містечкових ярмарків. Самена ярмарку український дядько, що цілий рік не бував далі околиці власногосела, міг оновити уявлення про світ і людей, які деінде живуть і щось інше, окрім пшениці й сала, продукують і продають.
Усе це, вочевидь, має пряме відношення до українськоїкультури в антропологічному сенсі. А до популярної культури? За визначенням, вона зорієнтована на якнайширшого, масового споживача, а де ж більша маса, аніжна ярмарку? Тож не дивно, що саме на базарах та ярмарках співали кобзарі талірники, влаштовувалися бурсацькі лицедійства, зірки провінційних театрівРосійської Імперії вимагали в „антерпреньорів гаркун-задунайських“для себе „бенефісу в ярмарок“, а на київські Контракти приїздилипограти – Ліст, послухати — Бальзак. П.Зайцев (у „Житті ТарасаШевченка“, с.124) писав про Контракти, як про „всеукраїнськийярмарок, під час якого лилось рікою шампанське, гриміла скрізь музика й незамикались двері різних мандрівних театрів, де повно було всяких кабареткових“зірок», а з рук в руки переходили програні в карти маєтки, і однізаробляли тисячі, а інші їх прогулювали..."
Як свідчить БСЭ, у ранньому середньовіччі «вопределенных местах в определенные дни устанавливался особый „ярмарочныймир“ для обмена между населением и приезжими купцами» [БСЭ, т.65, с.760 — М., 1931].
Подібним чином наприкінці 1920-х українські літератористворили журнал «Літературний ярмарок», де друкувалися талановитіавтори з ворогуючих літугруповань. Але сама ця концеція «літ-ярмарковогомиру» на тодішньому літ-фронті дуже не сподобалася радянській владі – й«Літ. ярмарок» ненадовго пережив звичайні ярмарки в УСРР.
Якщо зробити спробу періодизації торгу-базару-ринку вукраїнській історії, то обрана нами точка зору – крізь призму сучасногоукраїнського способу життя – приводить до поділу, умовно кажучи, "історіїбазару" на три дуже нерівні часові відтинки.
1. Базар (торг, ярмарок) традиційного (себто рустикального)українського суспільства, що його форми окреслились, як ми бачили, ще в XV-XVІст. й еволюціонували досить повільно аж до часу руйнування цього сусільства, себто до колективізації.
2. «Колгоспний ринок» радянських часів (епохизагалом антиринкової), химерно доповнений «чорним ринком» – фантомом, який де-не-де втілювався в матеріальну оболонку «барахолки».
3. Базар-ринок епохи суспільно-економічної трансформації, коли «верхи» запевняють, що будують «цивілізований ринок», але «низи» помічають хіба що небачений розквіт різного роду базарів.Початком цієї епохи варто вважати 1989 рік, коли зміна суспільного ладу всусідній Польщі породила лавиноподібне явище «човникової торгівлі», яка, в свою чергу, витворила в Україні цілком новий тип базару (чи, колихочете, ринку).
Кожний із цих періодів значною мірою виростав зпопереднього, успадковуючи його риси, і всі вони помітно впливали на загальнийспосіб життя (себто культуру) нашого народу. Тож спробуємо розглянути їх почерзі.
Повний текст дослідження за посиланням: www.culturalstudies.in.ua/knigi_11_3.php
